Головна » Использование ЭРХПГ при доброкачественных заболеваниях желчных проток

Использование ЭРХПГ при доброкачественных заболеваниях желчных проток

Використання ЕРХПГ при доброякісних захворюваннях жовчних проток

Клінічні стандарти і рекомендації Товариства гастроінтестінальної ендоскопії Америки

The role of ERCP in benign diseases of the biliary tract

Krishnavel V. Chathadi, Vinay Chandrasekhara, Ruben D. Acosta, G. Anton Decker, Dayna S. Early, Mohamad A. Eloubeidi, John A. Evans, Ashley L. Faulx, Robert D. Fanelli, (SAGES Representative),

Deborah A. Fisher, Kimberly Foley, (SGNA Representative), Lisa Fonkalsrud, (SGNA Representative), Joo Ha Hwang, Terry L. Jue, Mouen A. Khashab, Jenifer R. Lightdale, V. Raman Muthusamy, Shabana F. Pasha, John R. Saltzman, Ravi Sharaf, Aasma Shaukat, Amandeep K. Shergill, Amy Wang, Brooks D. Cash, (previous committee Chair), John M. DeWitt, (Chair)

Видано Online: 6 лютого 2015 р.

Gastrointestinal Endoscopy, April 2015Volume 81, Issue 4, Pages 795–803

DOI: http://dx.doi.org/10.1016/j.gie.2014.11.019

Адекватний переклад – Коломійцев В.І.

Скорочення:

ГБП – гострий біліарний панкреатит

ППСРМС - повністю покритий саморозширющийся металевий стент

OТП – oртотопічна трансплантація печінки

ПСХ – первинний склерозуючий холангіт

ДСО - дисфункція сфінктера Одді

МСО – манометрія сфінктера Одді

ЕПСТ – ендоскопічна папілосфінктеротомія

Представлена праця відноситься до серії повідомлень, у яких обговорюється використання гастроінтестінальної ендоскопії при загальноклінічних ситуаціях. Текст підготований робочою Групою із стандартів при Товаристві гастроінтестінальної ендоскопії Америки (the Standards of Practice Committee of the American Society for Gastrointestinal Endoscopy - ASGE). У процесі опрацювання цих рекомендацій за допомогою PubMed у медичній літературі було проведено пошук, який охопив період від січня 1980 р. до грудня 2013 р. Пошук проведено за наступними ключовими словами: холедохолітіаз (choledocholithiasis), біліарні стриктури (biliary stricture), первинний склерозуючий холангіт (primary sclerosing cholangitis), холангіопатії (cholangiopathy), дисфункція сфінктера Одді (sphincter of Oddi dysfunction), підтікання жовчі (biliary leak), кіста загальної жовчної протоки (choledochal cyst), холедохоцеле (choledochocele), гастроінтестінальна ендоскопія (gastrointestinal endoscopy), ЕРХПГ (ERCP), ендоскопія (endoscopy), ендоскопічні вручання (endoscopic procedures). Пошук був доповнений опцією “related articles”, за допомогою якої PubMed відбирав ще статті, які згадувалися у переліках посилань. До огляду розглянуто і включено праці англійською мовою. Додаткові посилання було отримано з бібліографії статей і рекомендацій експертів. Рекомендації щодо застосування ендоскопії базуються на критичних оглядах джерел і консенсусах експертів, які були використані під час їх написання. Для висвітлення окремих аспектів запропонованих рекомендацій необхідне проведення додаткових контрольованих клінічних досліджень. За необхідності, при врахуванні нових даних і змін у технологіях та інших аспектів клінічної практики, запропоновані рекомендації можуть бути переглянуті. Рекомендації, як і проаналізовані дослідження, на яких вони ґрунтуються, використовують критерії ступеня доказовості наступної градації сили1 (Table 1):

Таблиця 1. Система градації для оцінки ступеня доказовості рекомендацій¹
Ступінь доказовості	Визначення	Символ
Висока	Малоймовірно, що подальші дослідження змінять наші переконання в оцінці ефекту	++++
Помірна	Можливо, що подальші дослідження змінять наші переконання в оцінці ефекту	+++○
Низька	Ймовірно, що подальші дослідження змінять наші переконання в оцінці ефекту	++○○
Дуже низька	Будь-яка оцінка результату є невизначеною	+○○○

Вступ

ЕРХПГ вперше була проведена у 1968 році та незабаром була визнана як безпечний метод прямого обстеження проток при захворюваннях панкреатобіліарної зони.² Після впровадження у практику ендоскопічної папілосфінктеротомії у 1974 році почався розвиток лікувальної панкреатобіліарної ендоскопії.³^, ⁴ Протягом останніх десятиріч ЕРХПГ перетворилася з чисто діагностичного втручання у метод виключно лікувального характеру. Інші методи візуалізації, зокрема такі, як трансабдомінальна ультрасонографія, комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, ендосонографія й інтраопераційна холангіографія надають достатньо інформації для відбору хворих для лікувальної ЕРХПГ.⁵ EРХПГ разом з холангіопанкреатикоскопією виявилися ефективними додатковими методами оцінки і проведення втручань при захворюваннях жовчних проток і підшлункової залози.

Ендоскопіст, який проводить ЕРХПГ, повинен мати відповідну підготовку і досвід їх виконання.⁵^, ⁶ Визначення коагулограми перед втручанням не є обов’язковим для всіх пацієнтів, проте показане у хворих за наявності в анамнезі коагулопатії або тривалої жовтяниці.⁷ Якщо під час втручання планується проведення ЕПСТ, то необхідно враховувати значення такого показника, як міжнародне нормалізоване відношення, проте граничні значення цього показника до цього часу не встановлені та залишаються предметом дискусії. Антибіотикопрофілактика є показаною у випадках можливої біліарної обструкції з порушенням дренажної функції жовчних проток, включно з первинним склерозуючим холангітом (ПСХ), біліарними стриктурами після трансплантації печінки або після підтікання жовчі з проток.⁸

Тимчасове стентування протоки підшлункової залози, як і ректальне введення індометацину, зменшує ризик і важкість перебігу панкреатиту, який може розвинутися у пацієнтів групи підвищеного ризику. До факторів ризику відносять проведення попередньої папілотомії, складне канюлювання великого дуоденального сосочка, клінічні прояви ДСО, наявність в анамнезі панкреатиту після ЕРХПГ, панкреатичну сфінктеротомію, балонну дилатацію інтактного сфінктера сосочка та папілектомію.⁹^, ¹⁰ І хоча у пацієнтів групи високого ризику ректальне попереднє введення індометацину само по собі виявилося більш ефективним у профілактиці панкреатиту після ЕРХПГ у порівнянні з панкреатичним стентуванням або, навіть, у комбінації панкреатичного стентування з застосуванням індометацину, подальше вивчення цього питання вимагає проведення рандомізованих контрольованих досліджень.¹¹

Доброякісні захворювання жовчних проток

ЕРХПГ є особливо ефективною при лікуванні пацієнтів із біліарною обструкцією на ґрунті холедохолітіазу та інших доброякісних захворювань жовчних проток, таких як біліарні стриктури та післяопераційне підтікання жовчі. Успішне проведення ендоскопічної холангіографії з ліквідацією біліарної обструкції технічно може бути досягнуте у більш, ніж 90% хворих.⁵ Додаткове проведення холангіоскопії під час ЕРХПГ може виявитися корисним у лікуванні холедохолітіазу та у виявленні стриктур.¹² У виборі методу лікування хворих з підтіканням жовчі перевагу надають проведенню ЕРХПГ зі стентуванням жовчних проток і/або ЕПСТ.¹³^, ¹⁴^, ¹⁵^, ¹⁶

Холедохолітіаз

Холедохолітіаз є найбільш частою причиною біліарної обструкції, яка клінічно проявляється у вигляді жовчної кольки, обтураційної жовтяниці, холангіту або панкреатиту. Незважаючи на те, що чутливість і специфічність ЕРХПГ у виявленні конкрементів загальної жовчної протоки становить понад 95%, діагностика дрібних конкрементів може становити певні труднощі.⁵ При аналізі холангіографій в плані можливості виявлення конкрементів встановлено, що частота хибно-негативних заключень сягає 13%.¹⁷^, ¹⁸^, ¹⁹^, ²⁰^, ²¹ Обережне введення контрастної речовини у протоки під постійним рентгенологічним контролем може допомогти у виявленні конкрементів, уникнути надмірного наповнення проток контрастом з проксимальною або, навіть, внутрішньопечінковою міграцією конкрементів. До помилкової хибно-позитивної діагностики конкрементів може призвести форсоване введення контрасту по канюлі в протоки разом з повітрям.

Якщо під час лапароскопічної холецистектомії у жовчних протоках виявлені конкременти, які не вдається видалити шляхом лапароскопічної ревізії жовчних проток, то таким хворим у післяопераційному періоді є показаним проведення лікувальної ЕРХПГ з транспапілярною літоекстракцією.²²^, ²³ ЕРХПГ з біліарною декомпресією визнано методом вибору у лікуванні гострого холангіту, який ускладнив перебіг гострого біліарного панкреатиту (ГБП).²⁴^, ²⁵^, ²⁶^, ²⁷ У недавньому огляді від Cochrane проведено оцінку результатів ранньої ЕРХПГ у хворих з ГБП у порівнянні з консервативною терапією, що лише за конкретними показаннями супроводжувалася ЕРХПГ. У цьому огляді наводяться дані про те, що у хворих за відсутності супутнього холангіту або біліарної обструкції не виявлено переваг ранньої ЕРХПГ з огляду на летальність, місцеві і системні ускладнення незалежно від прогнозованого ступеня важкості ГБП.²⁸ Тим не менше, цей огляд підтвердив, що рання ЕРХПГ, по-перше, зменшує кількість місцевих ускладнень у хворих з ГБП та біліарною обструкцією і, по-друге, зменшує летальність та кількість місцевих і загальних ускладнень у хворих з ГБП та холангітом.

Досвідченим спеціалістам вдається провести ЕПСТ з літоекстракцією більш як у 90% пацієнтів при загальній кількості ускладнень біля 5% і летальності менше за 1%.²⁴ Ці результати доводять перевагу методу у порівнянні з більшістю результатів хірургічного лікування.²⁹ За неможливості проведення канюлювання жовчних проток звичайним способом використовують попередню папілотомію (наприклад голчастим папілотомом) або застосовують черезшкірно-ендоскопічний доступ. При використанні останніх методів через значні технічні складності їх застосування збільшується кількість і частота ускладнень у порівнянні зі стандартним втручанням.³⁰ За невдачі первинної канюляції ЗЖП високо кваліфіковані спеціалісти можуть скористатися проведенням канюляції під ендосонографічним контролем.³¹^, ³² Можливість розвитку після ЕРХПГ панкреатиту з летальним наслідком стримує багатьох ендоскопістів від проведення папілосфінктеропластики без сфінктеротомії у хворих з наявною коагулопатією або після резекції шлунка за Більрот ІІ.³³^, ³⁴^, ³⁵^, ³⁶^, ³⁷^, ³⁸^, ³⁹ У той же час поєднання балонної дилатації широким (≥12 мм) балоном з попередньою ЕПСТ може бути високоефективним при видаленні великих та “важких” холедохолітів з невеликою (2,3%) частотою виникнення панкреатиту після лікувальної ЕРХПГ.⁴⁰^, ⁴¹^, ⁴²^, ⁴³

Зазвичай видалення конкрементів із ЗЖП проводять за допомогою балонних літоекстракторів або кошиків типу Дорміа. Деколи видалення великого або вклиненого конкременту може становити значні труднощі. В таких ситуаціях для фрагментації захоплених і вклинених конкрементів і їх екстракції може бути застосована механічна літотрипсія, а, за потреби, з допомогою холедохоскопа може бути проведена електрогідравлічна або лазерна літотрипсія.⁴⁴^, ⁴⁵^, ⁴⁶ Якщо спроби видалити конкремент були невдалими, то втручання слід завершити встановленням ендобіліарного стенту або назобіліарного дренажу.⁴⁷

Використання пероральної холедохоскопії з внутрішньопротоковою літотрипсією при “важких” позапечінкових конкрементах є ефективним у 83-100% хворих.⁴⁸^, ⁴⁹^, ⁵⁰^, ⁵¹ При внутрішньопечінкових конкрементах застосування внутрішньопротокової літотрипсії в комбінації з екстракорпоральною ударнохвильовою літотрипсією виявилося ефективним майже у двох третин хворих.⁵² Метод літотрипсії за допомогою холедохоскопа включає електрогідравлічну літотрипсію та літотрипсію пульсуючим лазером.⁵³^, ⁵⁴ Остання дозволяє провести більш точне наведення, що, відповідно, зменшує ризик пошкодження жовчних проток. У той же час відносно висока вартість обладнання обмежує широке використання цього методу.

В окремих ситуаціях у хворих з важкою супутньою патологією і високим операційним ризиком допускається проведення лише ЕПСТ з літоекстракцією без виконання наступної холецистектомії.⁴ Проте в таких хворих у два рази частіше виникають рецидиви та проблеми з боку жовчних проток у порівнянні із звичайними хворими, а ризик ускладнень з боку жовчних проток протягом наступних 5 років сягає 15%.⁵^, ⁵⁵^, ⁵⁶

Інші доброякісні захворювання жовчовивідних проток

Проведення ЕРХПГ показане з метою оцінки і лікування стриктур жовчних проток доброякісного ґенезу, вродженої аномалії жовчних проток, післяопераційних ускладнень у вигляді стриктур анастомозу і підтікання жовчі.⁵⁷^, ⁵⁸ Виконання біопсії, у тому числі і щіточкою, може допомогти у визначенні етіології доброякісних стриктур, а діагностична цінність методу зростає при виконанні біопсії під контролем холедохоскопії.⁵⁹^, ⁶⁰ Внутрішньопротокова ультрасонографія може допомогти диференціювати доброякісні стриктури від злоякісних.⁶¹ Проводяться дослідження зондової конфокальної лазерної ендомікроскопії з метою ендоскопічної оцінки ґенезу стриктур.⁶² Новітній гібридний діагностичний тест, який включає аналіз цифрового зображення і флюоресценції in situ, може покращити чутливість методу при збереженні високої специфічності цитології.⁶³^, ⁶⁴ При стриктурах у воротах печінки допомогти з плануванням і виконанням ЕРХПГ може попереднє проведення МРХПГ або ендосонографії.

За наявності доброякісних біліарних стриктур виконують їх дилатацію спеціальними балонами високого тиску або бужуванням катетерами, які проводять по провіднику. Ендоскопічна балонна дилатація може бути ефективною при доброякісних стриктурах на ґрунті хронічного панкреатиту, домінантних стриктурах при склерозуючому холангіті, а також при стриктурах внаслідок жовчнокам’яної хвороби.¹³ Після проведеної дилатації з метою збереження прохідності в зоні звуження встановлюють кілька біліарних стентів.⁶⁵^, ⁶⁶ У більшості випадків післяопераційних стриктур для досягнення надійної прохідності жовчних проток може бути необхідним проведення повторних ендоскопічних дилатацій і стентування проток стентами максимального діаметру.¹³

Біліарні стриктури при хронічному панкреатиті

У більшості досліджень при біліарних стриктурах на ґрунті хронічного панкреатиту вказується на добрі віддалені результати ендоскопічного лікування лише у 10-32% хворих з частими ускладненнями стентування у вигляді міграції стентів або їх оклюзії.⁶⁷^, ⁶⁸^, ⁶⁹^, ⁷⁰^, ⁷¹^, ⁷²^, ⁷³^, ⁷⁴ Найбільші проблеми створюють стриктури у хворих з кальцифікатами у головці підшлункової залози, у яких клінічний успіх протягом року отримано лише у 7,7% пацієнтів.⁶⁷ У таких хворих застосування множинних пластикових стентів, які міняли кожні три місяці протягом тривалого періоду (до 14 місяців), виявилося більш ефективним у порівнянні з постановкою лише одного товстого пластикового стенту, при загальній частоті успішного лікування в 65,2%.¹²^, ⁶⁶^, ⁷⁵^, ⁷⁶ Спостереження за хворими протягом 4-99 місяців (у середньому 42 місяці) виявило наявність повторних стенозів у 17% пацієнтів.⁷⁷ У зв’язку з обмеженою ефективністю і необхідністю повторних ендоскопічних втручань при лікуванні пацієнтів з жовчними стриктурами при хронічному панкреатиті можливою альтернативою, яку слід обговорювати з хворим, може бути хірургічне лікування.⁷⁴^, ⁷⁸

Біліарні стриктури при первинному склерозуючому холангіті

МРХПГ у зв’язку з неінвазивністю, високою діагностичною точністю і меншими фінансовими витратами практично замінила ЕРХПГ у діагностиці ПСХ.⁷⁹^, ⁸⁰^, ⁸¹^, ⁸²^, ⁸³ Рутинне використання ЕРХПГ з метою діагностики ПСХ визнано недоцільним у зв’язку з великою кількістю таких ускладнень, як гнійний холангіт, панкреатит, перфорації жовчних проток, кровотечі, які зустрічаються у 7-20% хворих і вимагають після втручання госпіталізації до 10% пацієнтів.⁷⁹^, ⁸⁴^, ⁸⁵ У хворих з ПСХ необхідно проводити звичайну біопсію або біопсію щіточкою домінантних стриктур для виключення злоякісного процесу.⁵⁶^, ⁸⁵ Після проведення ЕРХПГ всім хворим на ПСХ рекомендовано проводити антибіотикопрофілактику.⁸

Проте у деяких хворих на ПСХ може бути доцільним проведення діагностичної ЕРХПГ. По-перше, цей метод може допомогти у діагностиці ПСХ у хворих, у яких висновки МРХПГ є недостатньо визначеними і неконкретними через недостатньо якісну візуалізацію внутрішньопечінкових жовчних проток.⁷⁹ По-друге, ЕРХПГ може бути застосована для виявлення домінантної стриктури у хворих з попередньо стабільним ПСХ, у яких розвинулося клінічне погіршення з посиленням холестазу, свербінням, жовтяницею або гнійним холангітом.⁷⁹ І, на кінець, ЕРХПГ показана при діагностиці холангіокарциноми, яка приховується під маскою домінантної стриктури у хворих, у яких на томографії виявлено дилатацію жовчних проток, а також є погіршення печінкових проб і/чи загальних симптомів, наприклад, втрата ваги.⁷⁹ Доброякісні стриктури при ПСХ добре піддаються ендоскопічній терапії у вигляді балонної дилатації з чи без постановки стентів. У деяких дослідженнях повідомляють про добрий ефект лише від балонної дилатації, а використання стентів лише збільшує ризик побічних ефектів і холангіту.⁸⁶ Тем не менше при неефективності балонної дилатації у резерві лікування залишається ендобіліарне стентування. Ендоскопічні втручання при домінантних стриктурах у хворих на ПСХ можуть збільшити тривалість життя пацієнтів.⁷⁴^, ⁸⁵^, ⁸⁷^, ⁸⁸ Хоча ендоскопічне лікування при ПСХ не відтерміновує необхідність трансплантації печінки і не сприяє ранньому виявленню холангіокарциноми, проте отримані під час ЕРХПГ холангіограми можуть мати прогностичне значення, особливо в комплексній оцінці стану пацієнта.⁸⁹

Післяопераційні/інтраопераційні стриктури жовчних проток.

До виникнення стриктур може призвести травма жовчних проток під час холецистектомії.⁷⁴ Виникнення стриктури внаслідок пошкодження цілісності жовчних проток проявляється у ранньому післяопераційному/інтраопераційному періоді симптомами підтікання жовчі, у той час як ішемічна травма стінки жовчних проток, яка пов’язана з розвитком фіброзу, проявляється пізніше.⁷⁴ Стриктури, які проявилися раніше, краще піддаються ендоскопічному лікуванню. Зазвичай ендоскопічне лікування включає постановку і регулярну заміну множинних пластикових стентів протягом одного року.⁷⁷^, ⁹⁰^, ⁹¹^, ⁹²^, ⁹³^, ⁹⁴ Проведене таким чином лікування має успіх у 74-90% хворих з частотою рецидивів протягом двох років після видалення стентів до 30%.⁶⁶^, ⁷⁴^, ⁹⁰^, ⁹²^, ⁹⁴ Більш активне застосування ендоскопічного стентування сприяє збільшенню тривалості доброго результату,⁹⁰ а дистальна післяопераційна стриктура (Bismuth I and II) асоціюється з більшим успіхом лікування у порівнянні з проксимальними стриктурами у воротах печінки (Bismuth III).⁶⁶^, ⁹⁵

Результати ендоскопічного лікування стриктур після ортотопічної трансплантації печінки (ОТП) за даними різних авторів суттєво відрізняються.⁹⁶^, ⁹⁷^, ⁹⁸ Після ОТП значно частіше (80%) виникають стриктури анастомозу у порівнянні зі стриктурами в інших місцях (10%-25%).⁹⁹^, ¹⁰⁰ Ранні стриктури анастомозу (проявляються протягом місяця від ОТП) добре піддаються ендоскопічному лікуванню (балонна дилатація та постановка стентів), а їх симптоми зникають протягом 3 місяців.¹⁰¹ Лікування пізніх стриктур анастомозу (проявляються пізніше місяця від ОТП) може бути тривалим (12-24 місяці) та вимагати повторних втручань. Балонна дилатація з постановкою стентів у порівнянні з лише балонною дилатацією є більш ефективною з добрими віддаленими результатами у 70-100%.¹⁰²^, ¹⁰³^, ¹⁰⁴^, ¹⁰⁵ За даними повідомлень найбільш ефективним лікувальним підходом є поступове збільшення кількості поставлених стентів під час повторних ЕРХПГ.⁷⁴^, ¹⁰⁶ Біліарні стриктури не на ґрунті анастомозу (в основному стриктури внаслідок тромбозу печінкової артерії або в результаті ішемії іншого походження) гірше піддаються ендоскопічному лікуванню, а добрі віддалені результати відмічено менш, як у 50%.⁹⁷^, ¹⁰⁷ У порівнянні із біліарними стриктурами анастомозів лікування неанастомозних стриктур вимагає більш тривалого періоду і більшої кількості повторних ендоскопічних втручань.¹⁰⁸^, ¹⁰⁹^, ¹¹⁰ Остаточне лікування неанастомозних стриктур може вимагати навіть ретрансплантації.¹¹¹ До інших побічних ефектів ортотопічної трансплантації печінки у реципієнта з боку жовчних проток, які зазвичай лікують із застосуванням ендоскопічних технологій, відносять підтікання жовчі, утворення конкрементів і замазки у протоках, мукоцеле та гемобілію. Утворення замазки в жовчних протоках у вигляді зліпків у місці викликаних ішемією стриктур у воротах печінки може вимагати для повноцінної очистки проток комбінації доступів – поєднання ендоскопії і черезшкірних втручань.¹¹² Всім хворим з ОТП, яким передбачається проведення ЕРХПГ, рекомендована антибіотикопрофілактика.⁸

ЕРХПГ з успіхом застосовують для лікування хворих зі стриктурами біліодигестивних анастомозів, наприклад, після панкреатодуоденальної резекції, трансплантації печінки, резекції печінки або Roux-en-Y гепатикоєюностомії. Для виконання ендоскопічних втручань за таких анатомічних умов може виникнути необхідність використання обладнання для ентероскопії, щоб досягнути місця стриктури.⁷⁴^, ¹¹³^, ¹¹⁴^, ¹¹⁵^, ¹¹⁶^, ¹¹⁷ ЕПСТ з успіхом використовують для лікування хворих з синдромом «сліпого мішка» після накладеного бік-у-бік холедоходуоденоанастомозу.²⁹

Підтікання жовчі

У випадках виникнення підтікання жовчі з кукси міхурової протоки, з жовчних проток чи ходів Luschka лікування хворих може полягати у біліарній декомпресії шляхом ендоскопічної сфінктеротомії або ендобіліарного стентування чи назобіліарного дренування з/без попередньої сфінктеротомії.¹⁴^, ¹⁵^, ¹⁶ Зазвичай стенти встановлюють на 4-6 тижнів, проте у випадках великих травм жовчних проток може виникнути необхідність залишити стенти на більш тривалий термін.¹¹⁸ Такого принципового підходу дотримуються і у випадках підтікання жовчі після резекції печінки.¹¹⁹ На основі проведеної холангіографії підтікання жовчі поділяють за ступенем на легкі та важкі. Підтікання жовчі легкого ступеня для свого виявлення вимагає повного або майже повного заповнення біліарної протокової системи контрастом, у той час як у випадках підтікання жовчі важкого ступеня екстравазати контрасту появляються вже на початку введення контрасту у протоки.¹²⁰ Успіх ендоскопічного лікування при підтіканні жовчі залежить від ступеня важкості підтікання і його локалізації та коливається в межах 80-100%.¹³ Підтікання жовчі з кукси міхурової протоки або з ходів Luschka зазвичай супроводжується незначним дебітом жовчі по дренажах і ефективність його ендоскопічного лікування є значно вищою у порівнянні з випадками масивного підтікання жовчі при травмі загальної печінкової або власних печінкових проток.

Автоімунна холангіопатія, асоційована з імуноглобуліном G4

Холангіопатія, асоційована з імуноглобуліном (ІГ)-G4, може супроводжуватися утворенням внутрішньопечінкових, високих проксимальних позапечінкових або низьких дистальних (інтрапанкреатичних) доброякісних біліарних стриктур, які за клінічними проявами подібні до склерозуючого холангіту, псевдотуморозного ураження у воротах печінки, стриктур при хронічному панкреатиті.⁷⁴^, ¹²¹ Більшість випадків захворювання асоціюється з автоімунним панкреатитом, що може бути важливою підказкою у діагностиці захворювання, проте вони можуть виникати й як ізольовані ураження жовчної протокової системи.¹²¹ У даній ситуації, у зв’язку з їх низькими показниками специфічності та чутливості (74%), визначення рівня концентрації ІгG4 у сироватці крові не є надійним діагностичним методом.¹²²^, ¹²³ Стандартом діагностики захворювання є проведення гістологічного дослідження матеріалу отриманого з проток, що має характерну мікроскопічну картину при фарбуванні гематоксилін-еозином, а також інтенсивну інфільтрацію тканини плазматичними клітинами з ІгG4, що виявляють за допомогою імуногістохімії.¹²¹ Для отримання гістологічного діагнозу може допомогти біопсія Фатерового сосочка або зони стриктури жовчної протоки, проте гістологічна верифікація діагнозу за даних обставин не є обов’язковою.¹²⁴ Асоційована з ІгG4 холангіопатія добре піддається терапії стероїдними препаратами, а тому в деяких випадках наявність ефекту від стероїдної терапії може підтвердити правильність діагнозу.¹²⁵^, ¹²⁶^, ¹²⁷^, ¹²⁸^, ¹²⁹ Асоційовану з ІгG4 холангіопатію слід диференціювати від ПСХ і пухлин жовчних проток.¹²¹^, ¹²⁴ За наявності симптомів біліарної обструкції таким хворим поки проводиться обстеження з метою підтвердження діагнозу та очікується ефект від консервативної терапії, як тимчасовий захід можна рекомендувати проведення ендобіліарного стентування.⁷⁴^, ¹²⁸

Біліарна форма ДСО

Клінічно ДСО може проявлятися ознаками і симптомами біліарної патології та/або захворювань підшлункової залози. В останньому (Rome III) перегляді класифікації ДСО від Milwaukee Biliary Group біліарна форма цієї патології була поділена на 3 типи.¹²⁹ У хворих з I типом ДСО характерними ознаками є наявність біліарного типу болю, підвищення в крові рівнів амінотрансфераз, білірубіну або лужної фосфатази (>2 разів за нормальні значення), що задокументовано два і більше разів, та розширення загальної жовчної протоки (>8 мм за даними ультрасонографії). У хворих з IІ типом ДСО характерними ознаками є наявність біліарного типу болю та одного з вище позначених лабораторних або ультрасонографічних ознак. У хворих з ІІІ типом ДСО характерними симптомпми є наявність лише біліарного типу болю за відсутності будь-яких лабораторних змін або ознак, що виявляються методами візуалізації. У хворих з I типом ДСО немає необхідності у проведенні манометрії сфінктера Одді (МСО), тому що у понад 90% хворих відмічають добрий лікувальний ефект – зникнення болю, після проведення ЕПСТ.¹³⁰ Хворим з підозрою на IІ тип ДСО часто рекомендують проведення МСО, що допомагає встановити діагноз ДСО та відібрати пацієнтів, у яких можна очікувати добрий лікувальний ефект від ендоскопічного лікування. При виявленні у хворих з ІІ типом ДСО порушень сфінктероманометрії, біліарна ЕПСТ може принести хворому значне полегшення больового синдрому.¹³⁰ Деякі спеціалісти хворим з ІІ типом ДСО на підставі свого досвіду лікування відразу рекомендують проводити ЕПСТ, що підтверджують добрим клінічним ефектом втручання, незначною частотою побічних реакцій і ускладнень з меншими фінансовими витратами.¹³⁰^, ¹³¹^, ¹³²^, ¹³³^, ¹³⁴ Хворі з підозрою на ДСО мають значно більший ризик розвитку панкреатиту після ЕРХПГ незалежно від факту проведення манометрії.⁹^, ¹³⁵ У випадках проведення ЕРХПГ у хворих з ДСО з метою профілактики панкреатиту рекомендується попереднє ректальне введення індометацину з/без завершення втручання стентуванням панкреатичної протоки.¹⁰^, ¹³⁶

Недавнє подвійне паралельне рандомізоване, сліпе, контрольоване, мультицентрове клінічне дослідження National Institutes of Health, the EPISOD study, дозволило встановити, що у пацієнтів з III типом ДСО лікувального ефекту від ЕПСТ не спостерігається.¹³⁷ До цього дослідження включено 214 хворих, які мали больовий синдром після холецистектомії, проте в них не було виявлено змін в лабораторних аналізах крові та в результатах обстеження методами візуалізації; в них раніше не проводили сфінктеротомії та не було ознак панкреатиту. Хворі були рандомізовані (2:1) до проведення їм ЕПСТ або до плацебо терапії. Хворим (n = 141), що рандомізовані до сфінктеротомії, було спочатку проведено манометрію сфінктера Одді, а потім ті, що мали гіпертензію сфінктера, були ре-рандомізовані або до ізольованої біліарної сфінктеротомії, або до комбінованої біліарної і панкреатичної сфінктеротомії. Первинні результати дослідження продемонстрували успіх лікування (відсутність потреби у прийомі наркотичних засобів або додаткового втручання на сфінктері Одді), що реалізувалося у менш, ніж 6 днів непрацездатності внаслідок наявності болю протягом попередніх 90 днів за 9 і 12 місяців після рандомізації. Лікувальний ефект було відмічено у групі після ЕПСТ у 23% пацієнтів (95% довірчий інтервал, 15.8%-29.6%), а в групі плацебо терапії ─ у 37% хворих (95% довірчий інтервал, 25.9%-48.1%) при коректно встановленій різниці у 15.6% (P <0,01) на користь плацебо терапії. Не було виявлено суттєвої різниці при порівнянні результатів лікування у вигляді біліарної сфінктеротомії і поєднаної (біліарної і панкреатичної) сфінктеротомії. Панкреатит розвинувся у 11% хворих, які були ліковані методом сфінктеротомії, та у 15% пацієнтів з плацебо терапією. Таким чином, проведене дослідження підтвердило дані, що у хворих з ІІІ типом дисфункції сфінктера Одді проведення МСО і ЕПСТ не дають терапевтичного ефекту і не йдуть на користь пацієнту, а також вони пов’язані зі значною кількістю ускладнень і побічних ефектів.

Вроджені стани

Ендоскопічна сфінктеротомія може бути з успіхом застосована у лікуванні пацієнтів з холангітом або панкреатитом на ґрунті вроджених холедохоцеле або кіст загальної жовчної протоки. ЕРХПГ також може допомогти встановити точний діагноз при цих вроджених аномаліях ще до операції, що має важливе значення при неоднозначних або невідповідних заключеннях неінвазивних методів візуалізації – КТ і МРХПГ.¹³⁸^, ¹³⁹

Металеві стенти при доброякісних захворюваннях жовчних проток

В окремому документі ASGE вже був поданий детальний огляд різних типів біліарних стентів.¹⁴⁰ В лікуванні доброякісних захворювань жовчних проток все більше значення надається застосуванню повністю покритих металевих стентів, які самі розширюються (ППСРМС). Технічно відносна простота видалення ППСРМС після їх встановлення призвела до досить широкого їх застосування і при неонкологічних захворюваннях, зокрема таких, як стриктури, підтікання жовчі, кровотечі та перфорації після ЕПСТ. Важливим позитивним ефектом використання ППСРМС у лікуванні стійких доброякісних стриктур проток є широкий діаметр просвіту стентів і їх тривала функціональна спроможність, що дозволяє тримати такі стенти після постановки значно довший період у порівнянні з пластиковими. Це зменшує кількість втручань по заміні стентів, дозволяє уникнути необхідності встановлення кількох пластикових стентів. І хоча використання ППСРМС у клінічній практиці є багатообіцяючим, ще необхідні подальші рандомізовані дослідження щодо порівняння пластикових стентів і ППСРМС.¹⁴¹^, ¹⁴²^, ¹⁴³

References

1. Guyatt, G., Oxman, A.D., Akl, E.A. et al. GRADE guidelines: 1. Introduction-GRADE evidence profiles and summary of findings tables. J Clin Epidemiol. 2011; 64: 383–394.

2. McCune, W.S., Shorb, P.E., and Moscovitz, H. Endoscopic cannulation of the ampulla of Vater: a preliminary report. Ann Surg. 1968; 167: 752–756.

3. Kawai, K., Akasaka, Y., Murakami, K. et al. Endoscopic sphincterotomy of the ampulla of Vater. Gastrointest Endosc. 1974; 20: 148–151.

4. Demling, L., Koch, H., Classen, M. et al. [Endoscopic papillotomy and removal of gall-stones: animal experiments and first clinical results (author's transl)]. Dtsch Med Wochenschr. 1974; 99: 2255–2257.

5. NIH state-of-the-science statement on endoscopic retrograde cholangiopancreatography (ERCP) for diagnosis and therapy. NIH Consens State Sci Statements. 2002; 19: 1–26.

6. Eisen, G.M., Baron, T.H., Dominitz, J.A. et al. Methods of granting hospital privileges to perform gastrointestinal endoscopy. Gastrointest Endosc. 2002; 55: 780–783.

7. Pasha, S.F., Acosta, R., Chandrasekhara, V. et al. Routine laboratory testing before endoscopic procedures. Gastrointest Endosc. 2014; 80: 28–33.

8. Banerjee, S., Shen, B., Baron, T.H. et al. Antibiotic prophylaxis for GI endoscopy. Gastrointest Endosc. 2008; 67: 791–798.

9. Anderson, M.A., Fisher, L., Jain, R. et al. Complications of ERCP. Gastrointest Endosc. 2012; 75: 467–473.

10. Elmunzer, B.J., Scheiman, J.M., Lehman, G.A. et al. A randomized trial of rectal indomethacin to prevent post-ERCP pancreatitis. N Engl J Med. 2012; 366: 1414–1422.

11. Elmunzer, B.J., Higgins, P.D., Saini, S.D. et al. Does rectal indomethacin eliminate the need for prophylactic pancreatic stent placement in patients undergoing high-risk ERCP? Post hoc efficacy and cost-benefit analyses using prospective clinical trial data. Am J Gastroenterol. 2013; 108: 410–415.

12. Kozarek, R., Kodama, T., and Tatsumi, Y. Direct cholangioscopy and pancreatoscopy. Gastrointest Endosc Clin N Am. 2003; 13: 593–607.

13. Costamagna, G., Shah, S.K., and Tringali, A. Current management of postoperative complications and benign biliary strictures. Gastrointest Endosc Clin N Am. 2003; 13: 635–648.

14. Sugiyama, M., Mori, T., and Atomi, Y. Endoscopic nasobiliary drainage for treating bile leak after laparoscopic cholecystectomy. Hepatogastroenterology. 1999; 46: 762–765.

15. Mergener, K., Strobel, J.C., Suhocki, P. et al. The role of ERCP in diagnosis and management of accessory bile duct leaks after cholecystectomy. Gastrointest Endosc. 1999; 50: 527–531.

16. De Palma, G.D., Galloro, G., Iuliano, G. et al. Leaks from laparoscopic cholecystectomy. Hepatogastroenterology. 2002; 49: 924–925.

17. Shah, R.J., Adler, D.G., Conway, J.D. et al. Cholangiopancreatoscopy. Gastrointest Endosc. 2008; 68: 411–421.

18. Lau, W.Y., Chu, K.W., Yuen, W.K. et al. Operative choledochoscopy in patients with acute cholangitis: a prospective, randomized study. Br J Surg. 1991; 78: 1226–1229.

19Gartell, P.C. and McGinn, F.P. Choledochoscopy: are stones missed? A controlled study. Br J Surg. 1984; 71: 767–769

20. Rhodes, M., Sussman, L., Cohen, L. et al. Randomised trial of laparoscopic exploration of common bile duct versus postoperative endoscopic retrograde cholangiography for common bile duct stones. Lancet. 1998; 351: 159–161

21. Chen, Y.K. and Pleskow, D.K. SpyGlass single-operator peroral cholangiopancreatoscopy system for the diagnosis and therapy of bile-duct disorders: a clinical feasibility study (with video). Gastrointest Endosc. 2007; 65: 832–841

22. Iranmanesh, P., Frossard, J.-L., Mugnier-Konrad, B. et al. Initial cholecystectomy vs sequential common duct endoscopic assessment and subsequent cholecystectomy for suspected gallstone migration: a randomized clinical trial. JAMA. 2014; 312: 137–144

23. Eisen, G.M., Dominitz, J.A., Faigel, D.O. et al. An annotated algorithm for the evaluation of choledocholithiasis. Gastrointest Endosc. 2001; 53: 864–866

24. Carr-Locke, D.L. Therapeutic role of ERCP in the management of suspected common bile duct stones. Gastrointest Endosc. 2002; 56: S170–S174

25. Maple, J.T., Ben-Menachem, T., Anderson, M.A. et al. The role of endoscopy in the evaluation of suspected choledocholithiasis. Gastrointest Endosc. 2010; 71: 1–9

26. Neoptolemos, J.P., Carr-Locke, D.L., London, N.J. et al. Controlled trial of urgent endoscopic retrograde cholangiopancreatography and endoscopic sphincterotomy versus conservative treatment for acute pancreatitis due to gallstones. Lancet. 1988; 2: 979–983

27. Fan, S.T., Lai, E.C., Mok, F.P. et al. Early treatment of acute biliary pancreatitis by endoscopic papillotomy. N Engl J Med. 1993; 328: 228–232

28. Tse, F. and Yuan, Y. Early routine endoscopic retrograde cholangiopancreatography strategy versus early conservative management strategy in acute gallstone pancreatitis. Cochrane Database Syst Rev. 2012; 5: CD009779

29. Adler, D.G., Baron, T.H., Davila, R.E. et al. ASGE guideline: the role of ERCP in diseases of the biliary tract and the pancreas. Gastrointest Endosc. 2005; 62: 1–8

30. Freeman, M.L., Nelson, D.B., Sherman, S. et al. Complications of endoscopic biliary sphincterotomy. N Engl J Med. 1996; 335: 909–918

31. Shami, V.M. and Kahaleh, M. Endoscopic ultrasonography (EUS)-guided access and therapy of pancreatico-biliary disorders: EUS-guided cholangio and pancreatic drainage. Gastrointest Endosc Clin N Am. 2007; 17: 581–593 (vii-viii)

32. Nguyen-Tang, T., Dumonceau, J.M., Binmoeller, K.F. et al. Interventional endoscopic ultrasound: an evolving technique. ([in French])Rev Med Suisse. 2009; 5: 1707–1708 (1710-3)

33. Baron, T.H. and Harewood, G.C. Endoscopic balloon dilation of the biliary sphincter compared to endoscopic biliary sphincterotomy for removal of common bile duct stones during ERCP: a metaanalysis of randomized, controlled trials. Am J Gastroenterol. 2004; 99: 1455–1460

34. Disario, J.A., Freeman, M.L., Bjorkman, D.J. et al. Endoscopic balloon dilation compared with sphincterotomy for extraction of bile duct stones. Gastroenterology. 2004; 127: 1291–1299

35. Jeong, S., Ki, S.H., Lee, D.H. et al. Endoscopic large-balloon sphincteroplasty without preceding sphincterotomy for the removal of large bile duct stones: a preliminary study. Gastrointest Endosc. 2009; 70: 915–922

36. Maydeo, A. and Bhandari, S. Balloon sphincteroplasty for removing difficult bile duct stones. Endoscopy. 2007; 39: 958–961

37. Weinberg, B.M., Shindy, W., and Lo, S. Endoscopic balloon sphincter dilation (sphincteroplasty) versus sphincterotomy for common bile duct stones. Cochrane Database Syst Rev. 2006; 4: CD004890

38. Jang, H.W., Lee, K.J., Jung, M.J. et al. Endoscopic papillary large balloon dilatation alone is safe and effective for the treatment of difficult choledocholithiasis in cases of Billroth II gastrectomy: a single center experience. Dig Dis Sci. 2013; 58: 1737–1743

39. Bergman, J.J., van Berkel, A.M., Bruno, M.J. et al. A randomized trial of endoscopic balloon dilation and endoscopic sphincterotomy for removal of bile duct stones in patients with a prior Billroth II gastrectomy. Gastrointest Endosc. 2001; 53: 19–26

40. Meine, G.C. and Baron, T.H. Endoscopic papillary large-balloon dilation combined with endoscopic biliary sphincterotomy for the removal of bile duct stones. Gastrointest Endosc. 2011; 74: 1119–1126

41. Kim, T.N. and Lee, S.H. Endoscopic papillary large balloon dilation combined with guidewire-assisted precut papillotomy for the treatment of choledocholithiasis in patients with Billroth II gastrectomy. Gut Liver. 2011; 5: 200–203

42. Choi, C.W., Choi, J.S., Kang, D.H. et al. Endoscopic papillary large balloon dilation in Billroth II gastrectomy patients with bile duct stones. J Gastroenterol Hepatol. 2012; 27: 256–260

43. Itoi, T., Ishii, K., Itokawa, F. et al. Large balloon papillary dilation for removal of bile duct stones in patients who have undergone a Billroth II gastrectomy. Dig Endosc. 2010; 22: S98–S102

44. Leung, J.W. and Tu, R. Mechanical lithotripsy for large bile duct stones. Gastrointest Endosc. 2004; 59: 688–690

45. Attila, T., May, G.R., and Kortan, P. Nonsurgical management of an impacted mechanical lithotriptor with fractured traction wires: endoscopic intracorporeal electrohydraulic shock wave lithotripsy followed by extra-endoscopic mechanical lithotripsy. Can J Gastroenterol. 2008; 22: 699–702

46. Neuhaus, H., Hoffmann, W., and Classen, M. Endoscopic laser lithotripsy with an automatic stone recognition system for basket impaction in the common bile duct. Endoscopy. 1992; 24: 596–599

47. Cerefice, M., Sauer, B., Javaid, M. et al. Complex biliary stones: treatment with removable self-expandable metal stents: a new approach (with videos). Gastrointest Endosc. 2011; 74: 520–526

48. Piraka, C., Shah, R.J., Awadallah, N.S. et al. Transpapillary cholangioscopy-directed lithotripsy in patients with difficult bile duct stones. Clin Gastroenterol Hepatol. 2007; 5: 1333–1338

49. Arya, N., Nelles, S.E., Haber, G.B. et al. Electrohydraulic lithotripsy in 111 patients: a safe and effective therapy for difficult bile duct stones. Am J Gastroenterol. 2004; 99: 2330–2334

50. Farrell, J.J., Bounds, B.C., Al-Shalabi, S. et al. Single-operator duodenoscope-assisted cholangioscopy is an effective alternative in the management of choledocholithiasis not removed by conventional methods, including mechanical lithotripsy. Endoscopy. 2005; 37: 542–547

51. Binmoeller, K.F., Bruckner, M., Thonke, F. et al. Treatment of difficult bile duct stones using mechanical, electrohydraulic and extracorporeal shock wave lithotripsy. Endoscopy. 1993; 25: 201–206

52. Okugawa, T., Tsuyuguchi, T., Sudhamshu, K. et al. Peroral cholangioscopic treatment of hepatolithiasis: long-term results. Gastrointest Endosc. 2002; 56: 366–371

53. Nishioka, N.S., Kelsey, P.B., Kibbi, A.G. et al. Laser lithotripsy: animal studies of safety and efficacy. Lasers Surg Med. 1988; 8: 357–362

54. Hochberger, J., Gruber, E., Wirtz, P. et al. Lithotripsy of gallstones by means of a quality-switched giant-pulse neodymium:yttrium-aluminum-garnet laser. Basic in vitro studies using a highly flexible fiber system. Gastroenterology. 1991; 101: 1391–1398

55. Pereira-Lima, J.C., Jakobs, R., Winter, U.H. et al. Long-term results (7 to 10 years) of endoscopic papillotomy for choledocholithiasis. Multivariate analysis of prognostic factors for the recurrence of biliary symptoms. Gastrointest Endosc. 1998; 48: 457–464

56. Yi, S.Y. Recurrence of biliary symptoms after endoscopic sphincterotomy for choledocholithiasis in patients with gall bladder stones. J Gastroenterol Hepatol. 2000; 15: 661–664

57. Morelli, J., Mulcahy, H.E., Willner, I.R. et al. Long-term outcomes for patients with post-liver transplant anastomotic biliary strictures treated by endoscopic stent placement. Gastrointest Endosc. 2003; 58: 374–379

58. Shah, J.N., Ahmad, N.A., Shetty, K. et al. Endoscopic management of biliary complications after adult living donor liver transplantation. Am J Gastroenterol. 2004; 99: 1291–1295

59. Chen, Y.K., Parsi, M.A., Binmoeller, K.F. et al. Single-operator cholangioscopy in patients requiring evaluation of bile duct disease or therapy of biliary stones (with videos). Gastrointest Endosc. 2011; 74: 805–814

60. Meining, A., Chen, Y.K., Pleskow, D. et al. Direct visualization of indeterminate pancreaticobiliary strictures with probe-based confocal laser endomicroscopy: a multicenter experience. Gastrointest Endosc. 2011; 74: 961–968

61. Chak, A. and Catanzaro, A. Innovative methods of biliary tract diagnosis: intraductal ultrasound and tissue acquisition. Gastrointest Endosc Clin N Am. 2003; 13: 609–622

62. Meining, A., Shah, R.J., Slivka, A. et al. Classification of probe-based confocal laser endomicroscopy findings in pancreaticobiliary strictures. Endoscopy. 2012; 44: 251–257

63. de Bellis, M., Sherman, S., Fogel, E.L. et al. Tissue sampling at ERCP in suspected malignant biliary strictures (part 2). Gastrointest Endosc. 2002; 56: 720–730

64. Anderson, M.A., Appalaneni, V., Ben-Menachem, T. et al. The role of endoscopy in the evaluation and treatment of patients with biliary neoplasia. Gastrointest Endosc. 2013; 77: 167–174

65. Hawes, R.H. Diagnostic and therapeutic uses of ERCP in pancreatic and biliary tract malignancies. Gastrointest Endosc. 2002; 56: S201–S205

66. Draganov, P., Hoffman, B., Marsh, W. et al. Long-term outcome in patients with benign biliary strictures treated endoscopically with multiple stents. Gastrointest Endosc. 2002; 55: 680–686

67. Kahl, S., Zimmermann, S., Genz, I. et al. Risk factors for failure of endoscopic stenting of biliary strictures in chronic pancreatitis: a prospective follow-up study. Am J Gastroenterol. 2003; 98: 2448–2453

68. Devière, J., Devaere, S., Baize, M. et al. Endoscopic biliary drainage in chronic pancreatitis. Gastrointest Endosc. 1990; 36: 96–100

69. Barthet, M., Bernard, J.P., Duval, J.L. et al. Biliary stenting in benign biliary stenosis complicating chronic calcifying pancreatitis. Endoscopy. 1994; 26: 569–572

70. Kiehne, K., Folsch, U.R., and Nitsche, R. High complication rate of bile duct stents in patients with chronic alcoholic pancreatitis due to noncompliance. Endoscopy. 2000; 32: 377–380

71. Vitale, G.C., Reed, D.N. Jr., Nguyen, C.T. et al. Endoscopic treatment of distal bile duct stricture from chronic pancreatitis. Surg Endosc. 2000; 14: 227–231

72. Farnbacher, M.J., Rabenstein, T., Ell, C. et al. Is endoscopic drainage of common bile duct stenoses in chronic pancreatitis up-to-date?. Am J Gastroenterol. 2000; 95: 1466–1471

73. Eickhoff, A., Jakobs, R., Leonhardt, A. et al. Endoscopic stenting for common bile duct stenoses in chronic pancreatitis: results and impact on long-term outcome. Eur J Gastroenterol Hepatol. 2001; 13: 1161–1167

74. Zepeda-Gomez, S. and Baron, T.H. Benign biliary strictures: current endoscopic management. Nat Rev Gastroenterol Hepatol. 2011; 8: 573–581

75. Catalano, M.F., Linder, J.D., George, S. et al. Treatment of symptomatic distal common bile duct stenosis secondary to chronic pancreatitis: comparison of single vs. multiple simultaneous stents. Gastrointest Endosc. 2004; 60: 945–952

76. Pozsar, J., Sahin, P., Laszlo, F. et al. Medium-term results of endoscopic treatment of common bile duct strictures in chronic calcifying pancreatitis with increasing numbers of stents. J Clin Gastroenterol. 2004; 38: 118–123

77. Davids, P.H., Rauws, E.A., Coene, P.P. et al. Endoscopic stenting for post-operative biliary strictures. Gastrointest Endosc. 1992; 38: 12–18

78. Smits, M.E., Rauws, E.A., van Gulik, T.M. et al. Long-term results of endoscopic stenting and surgical drainage for biliary stricture due to chronic pancreatitis. Br J Surg. 1996; 83: 764–768

79. Singh, S. and Talwalkar, J.A. Primary sclerosing cholangitis: diagnosis, prognosis, and management. Clin Gastroenterol Hepatol. 2013; 11: 898–907

80. Textor, H.J., Flacke, S., Pauleit, D. et al. Three-dimensional magnetic resonance cholangiopancreatography with respiratory triggering in the diagnosis of primary sclerosing cholangitis: comparison with endoscopic retrograde cholangiography. Endoscopy. 2002; 34: 984–990

81. Angulo, P., Pearce, D.H., Johnson, C.D. et al. Magnetic resonance cholangiography in patients with biliary disease: its role in primary sclerosing cholangitis. J Hepatol. 2000; 33: 520–527

82. Berstad, A.E., Aabakken, L., Smith, H.J. et al. Diagnostic accuracy of magnetic resonance and endoscopic retrograde cholangiography in primary sclerosing cholangitis. Clin Gastroenterol Hepatol. 2006; 4: 514–520

83. Talwalkar, J.A., Angulo, P., Johnson, C.D. et al. Cost-minimization analysis of MRC versus ERCP for the diagnosis of primary sclerosing cholangitis. Hepatology. 2004; 40: 39–45

84. Bangarulingam, S.Y., Gossard, A.A., Petersen, B.T. et al. Complications of endoscopic retrograde cholangiopancreatography in primary sclerosing cholangitis. Am J Gastroenterol. 2009; 104: 855–860

85. Baluyut, A.R., Sherman, S., Lehman, G.A. et al. Impact of endoscopic therapy on the survival of patients with primary sclerosing cholangitis. Gastrointest Endosc. 2001; 53: 308–312

86. Kaya, M., Petersen, B.T., Angulo, P. et al. Balloon dilation compared to stenting of dominant strictures in primary sclerosing cholangitis. Am J Gastroenterol. 2001; 96: 1059–1066

87. Stiehl, A., Rudolph, G., Sauer, P. et al. Efficacy of ursodeoxycholic acid treatment and endoscopic dilation of major duct stenoses in primary sclerosing cholangitis. An 8-year prospective study. J Hepatol. 1997; 26: 560–566

88. Gluck, M., Cantone, N.R., Brandabur, J.J. et al. A twenty-year experience with endoscopic therapy for symptomatic primary sclerosing cholangitis. J Clin Gastroenterol. 2008; 42: 1032–1039

89. Ponsioen, C.Y., Vrouenraets, S.M., Prawirodirdjo, W. et al. Natural history of primary sclerosing cholangitis and prognostic value of cholangiography in a Dutch population. Gut. 2002; 51: 562–566

90. Costamagna, G., Pandolfi, M., Mutignani, M. et al. Long-term results of endoscopic management of postoperative bile duct strictures with increasing numbers of stents. Gastrointest Endosc. 2001; 54: 162–168

91. Geenen, D.J., Geenen, J.E., Hogan, W.J. et al. Endoscopic therapy for benign bile duct strictures. Gastrointest Endosc. 1989; 35: 367–371

92. Kassab, C., Prat, F., Liguory, C. et al. Endoscopic management of post-laparoscopic cholecystectomy biliary strictures. Long-term outcome in a multicenter study. Gastroenterol Clin Biol. 2006; 30: 124–129

93. Pozsar, J., Sahin, P., Laszlo, F. et al. Endoscopic treatment of sphincterotomy-associated distal common bile duct strictures by using sequential insertion of multiple plastic stents. Gastrointest Endosc. 2005; 62: 85–91

94. Bergman, J.J., Burgemeister, L., Bruno, M.J. et al. Long-term follow-up after biliary stent placement for postoperative bile duct stenosis. Gastrointest Endosc. 2001; 54: 154–161

95. Judah, J.R. and Draganov, P.V. Endoscopic therapy of benign biliary strictures. World J Gastroenterol. 2007; 13: 3531–3539

96. Park, J.S., Kim, M.H., Lee, S.K. et al. Efficacy of endoscopic and percutaneous treatments for biliary complications after cadaveric and living donor liver transplantation. Gastrointest Endosc. 2003; 57: 78–85

97. Rerknimitr, R., Sherman, S., Fogel, E.L. et al. Biliary tract complications after orthotopic liver transplantation with choledochocholedochostomy anastomosis: endoscopic findings and results of therapy. Gastrointest Endosc. 2002; 55: 224–231

98. Thethy, S., Thomson, B., Pleass, H. et al. Management of biliary tract complications after orthotopic liver transplantation. Clin Transplant. 2004; 18: 647–653

99. Koneru, B., Sterling, M.J., and Bahramipour, P.F. Bile duct strictures after liver transplantation: a changing landscape of the Achilles' heel. Liver Transpl. 2006; 12: 702–704

100. Pfau, P.R., Kochman, M.L., Lewis, J.D. et al. Endoscopic management of postoperative biliary complications in orthotopic liver transplantation. Gastrointest Endosc. 2000; 52: 55–63

101. Verdonk, R.C., Buis, C.I., Porte, R.J. et al. Anastomotic biliary strictures after liver transplantation: causes and consequences. Liver Transpl. 2006; 12: 726–735

102. Zoepf, T., Maldonado-Lopez, E.J., Hilgard, P. et al. Balloon dilatation vs. balloon dilatation plus bile duct endoprostheses for treatment of anastomotic biliary strictures after liver transplantation. Liver Transpl. 2006; 12: 88–94

103. Schwartz, D.A., Petersen, B.T., Poterucha, J.J. et al. Endoscopic therapy of anastomotic bile duct strictures occurring after liver transplantation. Gastrointest Endosc. 2000; 51: 169–174

104. Graziadei, I.W., Schwaighofer, H., Koch, R. et al. Long-term outcome of endoscopic treatment of biliary strictures after liver transplantation. Liver Transpl. 2006; 12: 718–725

105. Holt, A.P., Thorburn, D., Mirza, D. et al. A prospective study of standardized nonsurgical therapy in the management of biliary anastomotic strictures complicating liver transplantation. Transplantation. 2007; 84: 857–863

106. Kulaksiz, H., Weiss, K.H., Gotthardt, D. et al. Is stenting necessary after balloon dilation of post-transplantation biliary strictures? Results of a prospective comparative study. Endoscopy. 2008; 40: 746–751

107. Rizk, R.S., McVicar, J.P., Emond, M.J. et al. Endoscopic management of biliary strictures in liver transplant recipients: effect on patient and graft survival. Gastrointest Endosc. 1998; 47: 128–135

108. Thuluvath, P.J., Pfau, P.R., Kimmey, M.B. et al. Biliary complications after liver transplantation: the role of endoscopy. Endoscopy. 2005; 37: 857–863

109. Guichelaar, M.M., Benson, J.T., Malinchoc, M. et al. Risk factors for and clinical course of non-anastomotic biliary strictures after liver transplantation. Am J Transplant. 2003; 3: 885–890

110. Jagannath, S. and Kalloo, A.N. Biliary complications after liver transplantation. Curr Treat Options Gastroenterol. 2002; 5: 101–112

111. Tung, B.Y. and Kimmey, M.B. Biliary complications of orthotopic liver transplantation. Dig Dis.

112. Shah, J.N., Haigh, W.G., Lee, S.P. et al. Biliary casts after orthotopic liver transplantation: clinical factors, treatment, biochemical analysis. Am J Gastroenterol. 2003; 98: 1861–1867

113. Saleem, A., Baron, T.H., Gostout, C.J. et al. Endoscopic retrograde cholangiopancreatography using a single-balloon enteroscope in patients with altered Roux-en-Y anatomy. Endoscopy. 2010; 42: 656–660

114. Raithel, M., Dormann, H., Naegel, A. et al. Double-balloon-enteroscopy-based endoscopic retrograde cholangiopancreatography in post-surgical patients. World J Gastroenterol. 2011; 17: 2302–2314

115. Wang, A.Y., Sauer, B.G., Behm, B.W. et al. Single-balloon enteroscopy effectively enables diagnostic and therapeutic retrograde cholangiography in patients with surgically altered anatomy. Gastrointest Endosc. 2010; 71: 641–649

116. Lennon, A.M., Kapoor, S., Khashab, M. et al. Spiral assisted ERCP is equivalent to single balloon assisted ERCP in patients with Roux-en-Y anatomy. Dig Dis Sci. 2012; 57: 1391–1398

117. DiSario, J.A., Petersen, B.T., Tierney, W.M. et al. Enteroscopes. Gastrointest Endosc. 2007; 66: 872–880

118. Bergman, J.J., van den Brink, G.R., Rauws, E.A. et al. Treatment of bile duct lesions after laparoscopic cholecystectomy. Gut. 1996; 38: 141–147

119. Bhattacharjya, S., Puleston, J., Davidson, B.R. et al. Outcome of early endoscopic biliary drainage in the management of bile leaks after hepatic resection. Gastrointest Endosc. 2003; 57: 526–530

120. Sandha, G.S., Bourke, M.J., Haber, G.B. et al. Endoscopic therapy for bile leak based on a new classification: results in 207 patients. Gastrointest Endosc. 2004; 60: 567–574

121. Zen, Y. and Nakanuma, Y. IgG4 cholangiopathy. Int J Hepatol. 2012; 2012: 472376

122. Vosskuhl, K., Negm, A.A., Framke, T. et al. Measurement of IgG4 in bile: a new approach for the diagnosis of IgG4-associated cholangiopathy. Endoscopy. 2012; 44: 48–52

123. Ghazale, A., Chari, S.T., Zhang, L. et al. Immunoglobulin G4-associated cholangitis: clinical profile and response to therapy. Gastroenterology. 2008; 134: 706–715

124. Lindor, K.D. Immunoglobulin g4-associated autoimmune cholangiopathy. Gastroenterol Hepatol (N Y). 2011; 7: 259–261

125. Chari, S.T., Smyrk, T.C., Levy, M.J. et al. Diagnosis of autoimmune pancreatitis: the Mayo Clinic experience. Clin Gastroenterol Hepatol. 2006; 4: 1010–1016

126. Chari, S.T., Takahashi, N., Levy, M.J. et al. A diagnostic strategy to distinguish autoimmune pancreatitis from pancreatic cancer. Clin Gastroenterol Hepatol. 2009; 7: 1097–1103

127. Moon, S.H., Kim, M.H., Park, D.H. et al. Is a 2-week steroid trial after initial negative investigation for malignancy useful in differentiating autoimmune pancreatitis from pancreatic cancer? A prospective outcome study. Gut. 2008; 57: 1704–1712

128. Small, A.J., Loftus, C.G., Smyrk, T.C. et al. A case of IgG4-associated cholangitis and autoimmune pancreatitis responsive to corticosteroids. Nat Clin Pract Gastroenterol Hepatol. 2008; 5: 707–712

129. Behar, J., Corazziari, E., Guelrud, M. et al. Functional gallbladder and sphincter of Oddi disorders. Gastroenterology. 2006; 130: 1498–1509

130. Petersen, B.T. An evidence-based review of sphincter of Oddi dysfunction: part I, presentations with “objective” biliary findings (types I and II). Gastrointest Endosc. 2004; 59: 525–534

131. Lin, O.S., Soetikno, R.M., and Young, H.S. The utility of liver function test abnormalities concomitant with biliary symptoms in predicting a favorable response to endoscopic sphincterotomy in patients with presumed sphincter of Oddi dysfunction. Am J Gastroenterol. 1998; 93: 1833–1836

132. Lawrence, C., Howell, D., Conklin, D. et al. ERCP sphincterotomy without initial manometry for type II sphincter of Oddi dysfunction patients: a safe and effective strategy. ([abstract]) Gastrointest Endosc. 2004; 59: P99

133. Petersen, B.T. Sphincter of Oddi dysfunction, part 2: Evidence-based review of the presentations, with “objective” pancreatic findings (types I and II) and of presumptive type III. Gastrointest Endosc. 2004; 59: 670–687

134. Arguedas, M.R., Linder, J.D., and Wilcox, C.M. Suspected sphincter of Oddi dysfunction type II: empirical biliary sphincterotomy or manometry-guided therapy? Endoscopy. 2004; 36: 174–178

135. Freeman, M.L., DiSario, J.A., Nelson, D.B. et al. Risk factors for post-ERCP pancreatitis: a prospective, multicenter study. Gastrointest Endosc. 2001; 54: 425–434

136. Saad, A.M., Fogel, E.L., McHenry, L. et al. Pancreatic duct stent placement prevents post-ERCP pancreatitis in patients with suspected sphincter of Oddi dysfunction but normal manometry results. Gastrointest Endosc. 2008; 67: 255–261

137. Cotton, P.B., Durkalski, V., Romagnuolo, J. et al. Effects of endoscopic sphincterotomy for suspected sphincter of Oddi dysfunction on pain-related disability following cholecystectomy. The EPISOD randomized clinical trial. JAMA. 2014; 311: 2101–2109

138. De Angelis, P., Foschia, F., Romeo, E. et al. Role of endoscopic retrograde cholangiopancreatography in diagnosis and management of congenital choledochal cysts: 28 pediatric cases. J Pediatr Surg. 2012; 47: 885–888

139. Popova-Jovanovska, R., Genadieva-Dimitrova, M., Trajkovska, M. et al. Choledochal cysts: diagnosis and treatment. Prilozi. 2012; 33: 49–63

140. Pfau, P.R., Pleskow, D.K., Banerjee, S. et al. Pancreatic and biliary stents. Gastrointest Endosc. 2013; 77: 319–327

141. Baron, T.H. Covered self-expandable metal stents for benign biliary tract diseases. Curr Opin Gastroenterol. 2011; 27: 262–267

142. Yasuda, I., Mukai, T., Doi, S. et al. Temporary placement of covered self-expandable metallic stents in the management of benign biliary strictures. Dig Endosc. 2012; 24: 28–33

143. Kahaleh, M., Behm, B., Clarke, B.W. et al. Temporary placement of covered self-expandable metal stents in benign biliary strictures: a new paradigm? Gastrointest Endosc. 2008; 67: 446–454

Всеукраїнська Асоціація Ендоскопістів

Громадська організація